Чи буде автокефалія Православної Церкви в Україні повноцінною

Буде, пояснює Костянтин Ветошніков, доктор теології, доктор історії, науковий співробітник візантійської бібліотеки Колеж де Франс в Парижі.

У зв’язку з тим, що почали поширюватися різного роду провокаційні чутки про нібито надання Православній Церкві в Україні неповної автокефалії, а якоїсь напівавтокефаліїї або навіть напівавтономії, необхідно дати деякі роз’яснення.

Критерії того, що в сучасній церковній термінології іменується автокефалією, в розумінні їх Вселенським Патріархатом і грецькими каноністами та богословами дещо відрізняються від розуміння їх Російською православною Церквою, а саме:

1. Абсолютно нові автокефалії, тобто надані не Вселенськими Соборами, а Томосом Вселенського Патріархату – першого Престолу в Православній Церкві, потребують підтвердження на майбутньому Вселенському Соборі, і це регулярно вказується у видаваних Томосах про надання автокефалії.

Натомість, представники Російської православної Церкви вважають, що видання Томосу не потребує будь-якого підтвердження.

2. На відміну від представників Російської православної Церкви, ні грекомовні Церкви, ні грекомовні і близькі до них богослови не вважають, що Автокефальні Церкви подібні на держави з непроникними кордонами, здатними бути самодостатніми без регулярних відносин між собою. Церква одна і єдина, вона розділена тільки адміністративно на многоту Стародавніх Патріархатів і нових Автокефальних Церков — як адміністративний поділ Помісної Церкви на єпархії.

3. Готування Святого миру не є критерієм автокефалії. У стародавній Церкві Святе миро варили і освячували єпископи, поступово в Православній Церкві ця прерогатива перейшла до Вселенського Патріарха, швидше за все, з причин практичного характеру, в той же час у Римо-Католицькій Церкві миро освячують єпископи. Згодом мироваріння і освячення Святого миру Вселенським Патріархом і його передача Помісним Церквам стали одним із символів єдності Церкви. З чисто практичних причин дозвіл на мироваріння надавався й іншим церковним центрам. Так, наприклад, у Київській митрополії до її анексії Московським Патріархатом митрополити самі готували і освячували Святе миро, і при цьому були митрополією Вселенського Патріархату. Про те, що Автокефальні Церкви повинні отримувати Святе миро від Вселенського Патріаршого Престолу, систематично вказується в Томосах про надання автокефалії. Святе миро отримують з Константинополя більшість Автокефальних Церков – як старих, так і нових.

4. Томос про автокефалію надається на конкретну географічну територію, виключаючи при цьому православну етнічну діаспору, яка проживає на території інших Православних Автокефальних Церков та за їхніми межами. Відповідно до 28-го канону Четвертого і 8-ого Першого Вселенських Соборів Вселенський Патріархат наполягає, що православна діаспора поза межами Православних Автокефальних Церков повинна знаходитися в його юрисдикції, щоб уникнути порушення канонічного принципу, що в одному місті може бути тільки один правлячий єпископ, а також щоб уникнути етнічної, а не географічній юрисдикції. Ця вимога відноситься до всіх Православних Автокефальних Церков, і багато з них її дотримуються.

5. Канонізація святих для всеправославного шанування проводиться Вселенським Патріархатом як чільним Престолом у Православній Церкві. Канонізації, вчинені тією чи іншою Помісною Церквою, визнаються тільки для місцевого шанування в межах цієї конкретної Церкви. Багато Автокефальних Церков звертаються саме до Вселенського Патріарха з проханням прославлення своїх святих.

6. Ставропігії Вселенського Патріарха жодним чином не можуть вважатися якимось применшенням автокефального статусу і тим більше ознакою підпорядкування Православної Автокефальної Церкви Вселенському Патріархату. На територіях нових Автокефальних Церков збереглося багато ставропігій Вселенського Престолу. У свою чергу, на території Вселенського Патріархату діяло багато подвір’їв інших Патріархатів, наприклад Єрусалимського, що, однак, не означало, що Вселенський Патріархат через це підпорядкований Єрусалимському.

7. Право апеляції до Вселенського Патріарха є привілеєм кліриків інших юрисдикцій, остаточно засуджених відповідними інстанціями власних Автокефальних Церков. Це право відображено в святих канонах і багатовіковій практиці Церкви, і абсолютно не є якимось утиском прав Автокефальної Церкви.

8. Титул предстоятеля (Патріарх, митрополит, архієпископ) Автокефальної Церкви має цілком почесне і декоративне значення. На міжправославному рівні предстоятелі мають однакову достойність, і тільки місце при співслужінні або засіданні відрізняться. Природно, що перший з предстоятелів має певні прерогативи, але всі інші між собою мають рівні права. Багато нових Автокефальних Церков отримали найменування Патріархат пізніше, ніж свою Автокефалію, і, цілком ймовірно, що і Церква України отримає його в майбутньому.

9. Предстоятель Автокефальної Церкви буде включений в священні Диптихи і буде поминатися всіма главами Помісних Церков за літургією, нарівні з усіма іншими предстоятелями.

10. Глава Автокефальної Церкви братиме участь на всіх міжправославних заходах, наприклад, на Всеправославних Соборах, зустрічах Предстоятелів, співслужіннях, нарівні з іншими главами автокефальних Церков, і представлятиме власне свою Автокефальну Церкву.

Головною ознакою автокефалії є право обирати предстоятеля Церкви на власному соборі, що не потребує ні затвердження, ні  благословення від іншої Церкви, а тільки повідомлення інших предстоятелів з додатком визнання віри. Другим з основних ознак автокефалії є те, що предстоятель поминає за богослужіннями священні диптихи, тобто список предстоятелів Автокефальних Церков, за порядком, затвердженим святими канонами – щодо  стародавніх Патріархатів, і в хронологічному за датою надання статусу Патріархату або за датою надання автокефалії в іншому статусі конкретної Церкви. Також варто додати, що постанови соборів і синодів Церкви України не потребуватимуть будь-якого затвердження.

Природно, Православній Церкві України будуть надані всі права автокефалії. Таким чином, Православна Церква України отримає канонічний статус, аналогічний до статусу всіх нових Автокефальних Церков, ні в чому не применшений  і не утиснений.

Також необхідно відзначити і те, що в даний час чути заяви, що автокефалія розірве єдність Церкви. Це абсолютна брехня, оскільки всі Церкви, які отримали свій автокефальний статус на Вселенських Соборах, або пізніше від Вселенського Патріархату, є невід’ємною частиною Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви. Надання автокефального статусу ніколи не відривало жодну з церков від Вселенського Православ’я, а в деяких випадках, як, наприклад, з Елладською і Болгарською Церквами, що перебували в розколі, саме завдяки наданню автокефалії відновилося їх спілкування з усіма іншими автокефальними Церквами.

Cerkvarium, 11.12.2018

13.12.2018
Дякуємо: zbruc.eu

(Visited 1 times, 1 visits today)

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показан. Обязательные для заполнения поля помечены *

*