Чи діється щось замість небуття?

«Наші суспільства не переживають жодної серйозної кризи економіки чи демократії; і та, і та більш-менш працюють, немає масового безробіття, аби створити фашистське військо»

Назва цієї колонки навіяна німецьким філософом Лейбніцом, який мучився питанням про неправдоподібне існування всесвіту. Йому задавалось, що відповідь – у Богові: якраз тому, що Бог існує, щось діється замість небуття. Але чому Бог мав би існувати замість того, щоб не існувати? Ці рефлексії можуть здатися дуже далекими від сучасності, якій присвячені ці щотижневі хроніки, проте саме дійсність спонукає мене ставити ці, здавалось би, абстрактні питання. Бо й справді, на даний момент всі аналітики на Заході і не тільки ставлять собі запитання: чи відродження націоналізму і популізму є реальним явищем, чи вони насправді існують, чи є всього лиш вигадкою журналістів для того, аби перегрупувати в когерентній множині різні і минущі явища.

У цій спробі глобальної інтерпретації шанована в Сполучених Штатах есеїстка Мітіко Какутані нещодавно опублікувала книжку під назвою «Смерть правди», в якій означує наш час як нове середньовіччя, в якому Дональд Трамп є не електоральною випадковістю, а передвістям занепаду Заходу. Мені це видається дивним пророцтвом. Какутані пояснює, що Обама представляв собою Просвітництво, а Трамп представляє темноту. Не знаю, чи цей жалісливий образ є точним, але мені складно змішувати результат виборів, де Трамп отримав меншість, із переміною цивілізації.

Припустімо, що Трамп не є перечіпкою на шляху, випадковою і оборотною, і визнаймо (разом з цією авторкою), що підйом популізму там і сям не є простим збігом обставин. Тоді як зрозуміти обрання Емманюеля Макрона і тривале перебування при владі Ангели Меркель? Туман нового середньовіччя вкриває лише Сполучені Штати, Угорщину, Польщу, Росію, Італію і Туреччину, але не Іспанію, Францію чи північ Європи? Середньовіччя з мінливою географією не є переконливим, бо те, що роблять одні виборці, інші можуть виправити. Крім того популісти, коли стикаються із владою, перестають ними бути, як Алексіс Ципрас в Греції.

Тлумачити епоху, в якій живеш, завжди важко. Згадаймо пригоди при Ватерлоо Фабріціо, головного героя одного з найзнаменитіших романів французькою літератури, «Пармської обителі». Фабріціо є молодим вояком наполеонівської армії, який в 1815 році опиняється в гущі бою, що є всього лиш шаленством і веремією. Юнак нічого не тямить в стратегії своїх офіцерів; він дивом рятується і виживає. Згодом – та лише згодом – він дізнається, що брав участь у битві при Ватерлоо, яка – як ми згодом знатимемо – сигналізує про завершення революційної епохи і кладе початок століттю відносного миру в Європі. Вираз «Фабріціо при Ватерлоо» став метафорою для опису подій, в яких хтось бере участь чи є їхнім свідком, але які матимуть сенс лиш пізніше, в залежності від їхніх наслідків чи способу, в який історики їх пояснюватимуть. Усі ми є Фабріціо при Ватерлоо, починаючи з журналістів.   

Однак ми можемо спробувати відрізнити справжнє від фальшивого і вмотивоване від перебільшеного. Тож мені здається перебільшенням казати, що Трамп, чи Орбан, представляють фашизм. Фашизм належить до іншої епохи та інших обставин. І хоча лексикон Трампа збігається з лексиконом Муссоліні, коли він претендує на те, що є «голосом народу», і ще він послуговується лексиконом Леніна («журналісти є ворогами народу»), на цьому схожість закінчується. Насправді, я бачу три фундаментальні відмінності між лідерами-популістами сьогодення і 1930-х років.

Трамп і трампісти не пропонують жодного альтернативного бачення суспільства: вони не є ідеологами, не хочуть замінити нинішні суспільства новим світом і не є революціонерами, оскільки всі тримаються в рамках нині діючих інституцій, демократії та ринкової економіки.

Інша відмінність є та, що наші суспільства не переживають жодної серйозної кризи економіки чи демократії; і та, і та більш-менш працюють, немає масового безробіття, аби створити фашистське військо. І нарешті, усі фашистські лідери 1930-х років готувалися до війни як найвищої мети; їхня ідеологія в основному служила для того, аби мобілізувати народ з огляду на перспективу військових конфліктів. Це не є нинішній випадок. Вороги, призначені трампістами, є дуже теоретичними: мас-медіа, європейська технократія, кордони Шенгену.

Я не впадаю в іренізм, але не думаю, що нинішня політична боротьба є жорстокішою, ніж раніше, коли, наприклад, чверть французів голосувала за комуністичну партію (до 1980-х років). Я не бачу жодної такої ж загрозливої хмари, якою міг бути більшовизм, нацизм чи іспанська громадянська війна. Наш час характеризує не так відновлення фашизму, як посилення перебільшених дискурсів при допомозі соціальних мереж. Можливо, я також є Фабріціо при Ватерлоо, але завершу цитатою Карла Маркса: «Історія повторюється двічі, спочатку як трагедія, а потім – як фарс». Є трампізм трагедією чи фарсом? Я схиляюся до думки, що другим, із американським президентом у ролі паяца.

Guy Sorman
¿Está pasando algo en lugar de nada?

АВС, 06.08.2018
Зреферувала Галина Грабовська

09.08.2018
Дякуємо: zbruc.eu

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показан. Обязательные для заполнения поля помечены *

*