Дїд

МАЛИЙ ФЕЙЛЄТОН.

Не вільно передруковувати

Сварка так закінчила ся, що старий Чюрей від’окромив ся від дїтий і від сегоднїшного дня спить на дворі, а дїти в хатї. То вони до него нїчо не мають, а він до них нїчо, хоть най зараз хата валить ся.

І дїд скорчив ся під колешниною на вязцї мерви, аби спати, але очі не зажмурюють ся, у голові варить ся:

— Абисте си тогди доробили, коли вода горі піде, абисте си на своїх дїтех такого діждали! Так я вам віншьую, шо’-сми ваш дєдя, шо’сми вам ґрунт записав.

— Але єк мнї зєть чістує, то най-би було, бо то чужьа дитина, то за тото шо’сми на ґрунт приймив, шо ми’ розум відобрало.

— То за цу царинку, маєш дїду, позавуш, а за цес бурдей межи ребра. — каже.

— Таки так, най мнї піхає, най мнї місит, толочит, то анї писну, бо то мій розум.

— Я ночі не досиплєв, їсти не доїдав. аби лишень д’ хатї шо прискорбити. Тепер шо робиш, то не твоє, не маєш права.

— За коновочьку маєш дїду межиочі, аби’с знав, єк працу пропивати.

— Повх межи-очі, повх! Мовчи старий, то тебе твій зєть так годує.

— Таку маєш файну оборону, таку доньку файну:

— Бий, каже, марнотрацу¹), куди видиш, бий, — я через него сорочічки не маю!

А бодай-бих тї був малов на лавицу поклав, бодай-бих тї був не сплодив.

— Я тебе трошєю?²) Свою працу трошєю.

— Ану-ко встань Насте з гробу та подиви си, єк твоя донька дєдю шінує!

— Бий, каже, бий лїпше!

Дїд обертав ся на другий бік. Його голова розлїтала ся, усї старі кісточки тріщали і розскакували ся як спорохнявілі тріски, усї жили рвали ся, уся стара сукровиця у землю витїкала. Так йому здавало ся. Очі хотїли злісно на хату подивити ся, та не могли; тьма очі заступила. Хочби усї хати в селї горіли, хочби його дїти у них пекли ся, він не кинув-би палцем. То не його хата. Піт став на чолї виступати.

— Але ти старий віджив своє, то машір із свої хати, не відривай унукам грінку від губи! Руш старий з хати, аді ноги зачьинают ти’ гнити: єкої неволї меш ждати?

— Таже’-с уже діждав-си, на маєш! Аді курмей на шию тай авус³), тай най буде окаяніє на все село.

— Оце село хоть най озером стане!

— Як село споганило си, то най пропаде. Торбеям на-шо села?

— Твої ровесники вигибли, а ти чього дїтем заважьиєш? Аді Микатюків нема, Ґелевичів нема, Красія убили, нїкого нема. Тогди було інак, а тепер інак.

— А бери-ж старий Чюрею курмей на шию, най молода Чюрєтина наживає си!

— Таже ти лумаря не маєш, ти си в нїчім не пишеш.

— Твій жєть пише си, а ти нї, бо’с такий мав розум.

— Ех! Шо нажив’єс си, шо нанабував єс си! Тепер на псю матїр.

— Най повішеника ховає, най люди це місце обнимают.

— Такі ґрешні маєш дїти!

— Аєк, аєк, ґрешні, най понішеника відтинают, най радуют си.

— Ей песєта, песєта, кобих так дужий!

— Мой, бийте дїда, єк гамана! Нате — бийте! Лїпше бийте!

Дїд підвів мале, як грудочка сухої землї лице, аби його дїти били. Лице метало ся, гей-би розсипало ся, а сухі руки моцювали курмей. Увесь дїд задрожав дознаки так як старий підрубаний дуб, що має скотити ся стрімголов у пропасти, аби там зігнити.

Він закинув курмей на шию і напер ся вставати, але ноги не пускали. Ймив ся руками землї й застогнав не своїм голосом і підвів ся, і назад упав, відтак запер в собі дух, весь напружив ся і знов підвів ся і ще раз упав і зараз підвів ся і пошкутурьгав під лисничку. Під ту саму лисничку, що її був сам засадив і що перед вікнами розросла ся, але лігма, бо на нїй його покійничка арнарію сушила.

* * *

Ніч придавила землю, аби не корнєла ся. Усе село вирівнялось гей мочуло. Тьма усе позакривала: і низькі, гуцульські хатки і високу церкву і голодних голаків і маржинку і… тїло старого Чюрея перед його хатою. Але лише до раня.

Гори попідпирали свої великі голови й лежали каменем, гей-би боялись ночі, аби їх не задушила. Такі мокрі, як хмари, так поупрівали. Але їх нїхто не порунтає, бо важкі, бо на то їх земля сплодила, аби мир годували. Усї роти мають кождого дня погодувати, усю голоднечу наситити. Лиш дїд Чюрей не роз’зявить до них більше рота, бо… такий мав розум!

_______________

¹) марнотратника.

²) витрачую.

³) смерть.

[Буковина, 1901, № 51]

15.05.1901
Дякуємо: zbruc.eu

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показан. Обязательные для заполнения поля помечены *

*