Голокост. Львівський вимір

«Сьогодні залишки львівського гетто нещадно забудовують, стираючи контури колишнього життя. Пам’ять про загиблих людей вимагає пошани — у камені, траві, і просто в тиші. Забуття про долю жертв було мрією насильників. Не даймо їм перемогти своєю байдужістю», — цими словами завершує свою лекцію ««Голокост у Твоєму місті: хроніки львівського гетто» Юрій Скира – дисертант Інституту гуманітарних та соціальних наук НУ «Львівська Політехніка», дослідник порятунку євреїв духовенством та монашеством Греко-Католицької Церкви. 

«Z» записав та пропонує ознайомитись з основними тезами доповіді, які доповнені коментарем автора на тему його дослідження щодо ролі Греко-Католицької Церкви у порятунку євреїв у часи Голокосту. 

Липень 1941 року. Львів

За другим загальним переписом населення Другої речі посполитої 1931 року у Галичині мешкало півмільйона євреїв. Зокрема, у Львові — 99 тисячі 595 осіб, які становили 31% населення всього міста. За цим показником Львів посідав третє місце в країні і поступався тільки Варшаві та Лодзю. А напередодні Другої світової війни, тобто у 1939 році, чисельність євреїв у місті збільшується до 104 тисячі 700 осіб.

Після окупації Польщі нацисти вперше тут зустрічаються з великою кількістю єврейського населення. Тут треба зрозуміти одну річ: нацистська пропаганда була націлена проти євреїв, але саме тут вони вперше зустрілись зі справді великою кількістю євреїв. Річ у тім, що у самій Німеччині у міжвоєнний період мешкало приблизно півмільйона євреїв, при загальному населенні країни на 1939 рік у 69 млн осіб. З 1930-х років євреї почали емігрувати, адже законодавство та усі умови були створені проти них. Зокрема, 280 тисяч євреїв виїхали до 6 жовтня 1941 року.

Вхід до краківського гетто

Більше того у Польщі нацисти зустрічають зовсім інших євреїв, аніж ті, яких вони знали у Німеччині. Якщо у Німеччині євреї вели схожий спосіб життя з усіма іншими громадянами, особливо не відрізняючись, то у Галичині євреї жили традиційним способом життя. Передусім їх дуже відрізняли одяг і побут. Коли нацисти побачили цю величезну кількість населення, то розпочали політику пошуку «розв’язання» єврейського питання, яка тривала з 1939 до 1941 року.

Що це означає? Між осінню 1939 і весною 1941 року нацисти проводять цю політику через виселення. 21 вересня 1939 року Ріхард Гайдріх пропонує концентрувати євреїв у великих містах, а вже 28 жовтня виникає перше гетто. Тобто пройшов лише місяць і на Сході, у Пйотрикуві-Трибунальському,створили перше гетто. Такі ж гетто створюють в інших містах.

У 1939 році також починається потік біженців на схід. За переписом 1940 року, чисельність єврейських біженців у Львові становила 26 тисяч 68 осіб. Вони додаються до тих 104 тисяч, які були у Львові перед війною.

У 1940 і перших місяцях 1941 року з Галичини депортували на схід 64 тисячі біженців, серед яких були євреї, поляки та українці. Для деяких єврейських родин ця депортація виявилась спасінням і вони вижили лише завдяки цьому.

Літо 1941 року. Варшавське гетто

Нацистська експансія на схід, яка почалась у 1939 році, спричинила до концентрації дедалі більшої кількості євреїв на окупованих територіях. Бо по той бік кордону жило дуже багато євреїв і це сприяло радикалізації способів вирішення єврейського питання, апогеєм якого стало тотальне винищення населення після початку німецько-радянської війни. З кожним місяцем терор наростав. Наприклад, восени 1941 року більшість євреїв Прибалтики були вже мертві.

1 серпня 1941 року Львів входить до складу Генерал-Губернаторства, тобто до складу польських територій, окупованих у 1939 році. На цей час вже фактично був готовий план, як має виглядати гетто, як відбуватиметься концентрування населення, і на Львів просто перенесли готову модель.

Липневий погром 1941 року став вступом до трагедії львівського єврейства. Він дуже показовий з погляду історіографії польської, української і єврейської. Ми звикли вірити джерелам і особливо спогадам. Натомість з цим погромом маємо повний хаос: українська сторона майже не згадує про нього, єврейська ж — пише дуже емоційно. Відомо, що до Львова були відряджені зондеркоманди 4а та 4b. Вони, разом з своїми помічниками, 2 липня вчиняють погром, який відбувається у світлі того, що перші совіти відступають, і залишають тюрми переповнені вбитими людьми. Нацистська пропаганда вирішує використати цей шанс. Єврейське населення звинувачують у тому, що вони допомагали комуністам і починають терор: до людей приходять додому і забирають у в’язниці, де їх вбивати, б’ють, морально принижують. Про це, зокрема, писав Курт Левін, батька якого розстріляли у Бригідках. Важливо те, що погром не припиняється 2 липня, хвилі повторюються 25-28 липня. На той час Львів ще не був у складі Генерал-Губернаторства, але тут вже діє те саме законодавство щодо євреїв. Тут видають такі ж документи, наприклад, про організацію життя, а також створюють Юденрат — орган, який має контролювати єврейську громаду і бути сполучником між нею і нацистами.

Підроблені документи Курта Левіна

Наступний крок, який роблять нацисти — накладають на євреїв 20 млн карбованців контрибуції. Цікаво, що заплатити ці гроші євреям допомагали не євреї. Наприклад, певну суму вніс Митрополит Андрей Шептицький. Тоді була надія, якщо заплатити ці гроші, можливо, буде краще. Взагалі перші місяці війни і навіть перший рік проходить під знаком надії, що нацисти зупиняться, і життя якось облаштується. Ця надія була до 1942 року, поки євреї не усвідомили, що таке потяги на Белжець.

Тоді ж втілюють у життя план концентрації населення. У частині міста, де жило близько 25 тисяч осіб, планують розмістити 136 тисяч. (Львівське гетто займало територію ділянок Замарстинова та Клепарова, відокремлену залізничним насипом, вулицею Замарстинівською, вулицею Варшавською та берегом річки Полтва. – ред.). У різних дослідженнях дещо відрізняється кількість євреїв на момент вступу нацистів до Львова. Найбільша цифра — 160 тисяч. Найбільш реальна цифра — 130-140 тисяч осіб. 6 листопада 1941 року вже був відповідний указ і 24 листопада починається переселення. Люди залишали все своє майно, при цьому їм видавали два бланки, на яких вони мали описати, що залишають. Після цього вони їхали до гетто, де жили далі. Вже там починається те, що можна назвати дуже практичною політикою, яка стосується різних сфер життя: розподілення їжі, її брак, чіткі правила життя. Найкраще почувались ті євреї, які мали роботи, особливо ті, хто працював на підприємстві, що, наприклад, забезпечувало німецьку армію. Це означало, що така людина має хороші документи і її не розстріляють на вулиці. Вже наприкінці 1941 року у львівському гетто починається голод і люди поділяються на тих, хто міг вижити, переважно це ті, хто мав роботу на німецькому підприємстві, і ті, хто не міг вижити, бо не мав роботи. Найстрашніше було опинитись без роботи й без документів. У Львові казали, що таку людину «брали на піски», що означало розстріл. Найгірше було гуманітаріям та людям науки, найкраще – ремісникам, які вміли працювати руками.

28 лютого 1942 року відбулась дуже важлива подія — євреям заборонили покидати територію гетто під загрозою смерті, після чого вони стали цілком ізольовані. І треба пам’ятати, що перед тим, 20 січня 1942, року відбулась Ванзейська конференція, яка фактично легітимізувала вбивства та звелась до того, що треба пришвидшити «остаточне розвязання» єврейського питання.

Львів. Липень 1941 року

17 березня 1942 року почали вирушати перші потяги із євреями у табір смерті у Белжеці, який став могильником євреїв Східної Галичини. З книжки Курта Левіна, який в той час працював в Рава-Руській і бачив потяги, які йшли на Белжець, знаємо, що повірити в таку реальність було важко. Українські селяни бачили, що потяги йдуть повні, а повертаються порожні. Белжець – маленьке містечко, тож Курт Левін вже тоді розуміє, що щось не так і підозрює масове знищення. Але коли він приїздить до Юденрату і говорить про це, його виганяють, так і не повіривши.

У червні-липні 1942 року у Львові провели так звані «малі» акції і нацисти почали готуватись до однієї великої акції, яка мала врешті суттєво зменшити кількість євреїв. 10-22 серпня 1942 року загинуло близько 40 тис осіб, а дехто з дослідників говорить і про 50 тис осіб. Це називають «Великою» або «Серпневою» акцією.

Перед акцією євреї відчували, що буде щось погане. Окремі люди йшли до митрополита Андрея і просили про порятунок. Тоді і починалась їхня мандрівка до порятунку. Порятунок євреїв УГКЦ – це окрема дуже цікава сторінка історії. Є різні способи, як євреї приходили до митрополита. Я знайшов свідчення, про те, як один багатий єврейський адвокат подзвонив до Шептицького, якого він знав особисто, і пояснив ситуацію телефоном. Митрополит погодився.

Митрополит рятував як знайомих так і незнайомих. Наприклад, через о. Гавриїла Костельника врятувався рабин Давид Кахане. Я знайшов історію євреїв з Івано-Франківська, які приїхали до Львова. Хтось їм розповів, що митрополит може допомогти, пішли до нього і він погодився.

Передусім батьки намагались рятувати дітей. Їх приводили в митрополичі палати, секретар або довірений монах-студит забирав цю дитину, день вона була там, а за той час думали, де у сиротинцях при монастирях є вільне місце. Знаходили місце і перевозили туди. Але при цьому дуже часто змінювали місця перебування таких дітей, щоб не було зайвої цікавості до них. Найважче дітей було адаптувати на початковому етапі. Діти були з традиційних єврейських родин, в монастирях день починався з молитви, а ці діти інколи навіть хреститись не вміли. Фактично це була постійна циркуляція дітей у монастирській системі сиротинців.

Найбільш фантастично те, що євреїв переховували з 1942 по 1944 рік і за цей час немає жодного випадку, щоб в монастирі чи сиротинці спіймали монаха з єврейською дитиною. Такого не було. Не було жодного арешту з цього приводу!

Ховати дорослих було набагато проблемніше. Наприклад, рабин Давид Кахане мав семітські риси обличчя. Адаптувати його під садівника чи монаха було неможливо. Його тримали на горищі монастиря студитів на вулиці Петра Скарги (зараз вулиця Озаркевича), і лише 4 особи знали про його переховування. Інша історія була з Куртом Левіним, у якого було не надто семітське обличчя: його переодягли у новика і так врятували. Схожі історії були і з жінками. Одній з таких «монахинь» довелось вдавати глухоніму, бо вона була з Кракова і не говорила українською. Було дуже багато оригінальних способів, як рятували євреїв. Ще одна деталь, яка показує винахідливість: коли треба було перевезти хлопчика з одного монастиря в інший, аби точно поліція не змогла запідозрити і довести, що це єврей, на час дороги їх перевдягали дівчатками.

На жаль, ми не знаємо, скільки точно євреїв вдалось врятувати завдяки цій акції митрополита Шептицького. Єдине джерело – свідчення схимонаха Лаврентія (Кузика), який стверджував, що завдяки митрополиту врятували близько 200 дітей. Жодних спогадів самого митрополита чи наближених осіб немає. Поза діяльністю Андрея Шептицького також були випадки порятунку євреїв представниками ГКЦ, але це вже були індивідуальні акції у різних єпархіях. Чимало євреїв рятували і через римсько-католицькі монастирі, а також через польську організацію Жигота, яка діяла на території Львова.

Першого вересня 1942 р. нацисти вбивають челенів Юденрату. А перед тим нацисти віддали наказ про звуження гетто, де перебувало лише 36 тисяч осіб. Наприкінці листопада-початку грудня 1942 року провели чергову акцію. Після цього в місті залишається лише 24 тисячі євреїв. У січні 1943 року події повторюються і гетто перетворюють на Юлаг. Тоді ж змінюється і характер гетто: його ділять на дві частини. У першій жили євреї робітники, а в другій — жінки і діти. В останні дні львівського гетто, 21-23 червня 1943 року, там жило близько 23 тисячі євреїв. За джерелами, 3 тисячі осіб покінчили життя самогубством під час ліквідації гетто, 7 тисяч вивезли до Янівського табору, який був одним із двох таборів смерті в Україні, і на розстріли «до пісків». І в самому гетто загинуло 14 тисяч осіб. Тоді ж львівське гетто припиняє свою історію.

Підготувала Мирослава МАРТИНІВ

Дякуємо: zbruc.eu

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показан. Обязательные для заполнения поля помечены *

*