Імперія Націоналістичної Пам’яті

ЩО СЛІД ЗРОБИТИ З ІНП ПІСЛЯ УСУНЕННЯ ЗІС ВІД ВЛАДИ?

Треба буде повернути і віддати нації її пам’ять про історію, яку привласнили націоналістичні праві сили. Про це варто говорити вже сьогодні.

Каламутна хвиля підточує підвалини демократичної держави, нищить інституції, ламає характери і ширить сервілізм. Варто вже тепер розпочати дискусію про те, як це направити, коли води спадуть і коли ми опинимося віч-на-віч із наслідками величезної шкоди, завданої упродовж останніх трьох років. Планування мусить постулювати не лише опрацювання рятувальних заходів, але й створення захисних та запобіжних механізмів, спроможних уникнути подібної катастрофи в майбутньому. Демократія погано зносить атаки, спрямовані проти неї зсередини, що не означає, що систему не можна зміцнити, імунізувати від цинічних і незаконних спроб загарбати державу партією, яка наразі користується звичайною парламентською більшістю.

Практики й теоретики права сьогодні міркують про те, як очистити польську систему правосуддя та права від виродження, якого та зазнала внаслідок атаки правлячого табору на сам принцип поділу на три гілки влади. Водночас політики, налякані політичною активністю духовенства, роздумують, як по-новому втілити в публічній сфері відокремлення держави від Церкви, а колишні польські посли [амбасадори] радяться про те, як повернути Польщу із дипломатичних манівців і вивести з ізоляції, куди її загнали правлячі націоналісти. Не менш важлива, а може навіть іще важливіша (якщо ми подивимося на цю повінь з трохи дальшої відстані), дискусія про майбутнє польської історії. Цю дискусію, яка насправді ще тільки попереду, слід почати з питання: «Що має настати після ІНП?» [ІНП (IPN) – абревіатура, яка означує Інститут національної пам’яті, автор коментаря пропонує інші, іронічні розшифровки цієї абревіатури. – прим. пер.]

ГП [Громадянська Платформа] пообіцяла, що ліквідує ІНП

У жовтні 2016 року лідер найбільшої опозиційної партії пообіцяв ліквідувати ІНП. Сьогодні, перед майбутніми загальними виборами [точна дата виборів ще невідома, орієнтовно між 12 жовтня і 12 листопада 2019 року, якщо не буде оголошено про завчасні вибори. – прим. пер.], варто нагадати тогочасну заяву Ґжеґожа Схетини [лідер партії та фракції Громадянської Платформи. – прим. пер.]: «Ми хочемо Польщі громадянської та європейської. Тому ми ліквідуємо інституції, які отруюють суспільне життя: ми ліквідуємо ІНП, оскільки вивчення історії не може служити маніпулюванню фактами та ідеології. Не можна нищити легенди і героїв. Чиновники не можуть писати історію на замовлення політичних хазяїв. Історія повернеться до шкіл та університетів, а освітній відділ ІНП стане частиною Польської АН». [Ця  заява була зроблена в контексті публічного цькування Леха Валенси з ініціативи співробітників Інституту та безпрецедентного втручання ІНП в політичні процеси, зокрема тривалого наполягання на кваліфікації за рішенням парламенту громадянської війни на Волині в 1943–1944 роках як злочину геноциду з боку «українських націоналістів», що закінчилося антиукраїнськими ухвалами від 22 липня 2016 і 26 січня 2018 р. – прим. пер.]

Слова голови ГП важливі, позаяк ІНП був дітищем водночас польських правих і ліберального центру. У цьому також полягала (і досі полягає) одна з багатьох загроз, зумовлених діяльністю ІНП, – адже шантаж, який полягає в жонглюванні гаслами національної гідності та «захисті польської історії», від самого початку затикав рота захисникам демократії; як лібералам, так і особам лівих переконань. Ефективність цього шантажу видно навіть сьогодні: вистачить поглянути на перебіг нещодавнього голосування про увічнення пам’яті НЗС [NSZ, Narodowe Siły Zbrojne – Національні збройні сили, підпільні збройні формування польських ультраправих під час Другої світової війни, які відмовилися підпорядкуватися Армії Крайовій, співпрацювали з окупантами та вчинили низку злочинів проти євреїв і українців; тут ідеться про спільну ухвалу більшості та опозиції від 15 вересня 2017 р. про увічнення пам’яті т.зв. Свєнтокшиської бригади НЗС. – прим. пер.] або про скандальний «польський закон про Голокост» – адже ухвала про доповнення до закону про ІНП відома в усьому світі саме під такою назвою [йдеться про вже згадувану ухвалу від 26 січня 2018 р. про кримінальне покарання для істориків, які стверджуватимуть про участь поляків у Шоа або заперечуватимуть «злочинність» діяльності «українських націоналістів» у «Східній Малопольщі» в 1925–1953 рр.; антисемітська частина ухвали була денонсована під тиском урядів США та Ізраїлю влітку 2018 р., антиукраїнська частина визнана у січні 2019 р. Конституційним судом Польщі незаконною і чекає своєї денонсації. – прим. пер.]. У першому випадку опозиційні депутати проголосували разом з націоналістами із ЗіС, а в другому – утрималися.

Ультраправа радикалізація Інституту

Я ніколи не належав до ентузіастів Інституту. Як і багато інших професійних істориків, я з недовірою поставився до створення цієї інституції, чий вплив на формування національної свідомості було важко окреслити, проте сфера компетенції могла вже тоді, на зламі століть, зродити обґрунтоване занепокоєння. Процес ультраправої радикалізації ІНП був явищем поступовим, розтягнутим у часі. Хоча сьогодні мені важко в це повірити, проте ще не так давно мене нагородили медаллю «За заслуги для Інституту національної пам’яті», викарбуваною з нагоди десятої річниці Інституту. Ще п’ять років тому я спільно з колегами і колежанками з Центру вивчення Шоа євреїв та ІНП організував конференцію з історії Голокосту. Конференція відбулася в Залі ім. Януша Куртики, а одним з учасників, запрошених тоді ІНП, був проф. Ян Т. Ґрос. [Ян Т. Ґрос (Jan T. Gross) – знаний американський соціолог та історик, уродженець Польщі, змушений емігрувати після антисемітської нагінки в 1968 р., автор низки відомих творів про антисемітизм у Польщі в ХХ ст., зокрема, книжки «Сусіди» (1999) про знаковий погром у Єдвабному в 1941 р.; учений є об’єктом запеклого шельмування в польських націоналістичних медіях, прокуратура в часи урядування ЗіС намагалася відкрити проти нього кримінальну справу за переконання і публічні критичні заяви. – прим. пер.]

Сьогодні важко уявити такий сценарій. Нове керівництво ІНП, призначене правлячими націоналістами, – це представники жорстких польських правих, які брутально, швидко й ефективно здійснили остаточне перетворення довіреної їм інституції на слухняний інструмент для моделювання й формування національної свідомості відповідно до побажань правлячої партії. Слухняних підвищували по службі, істориків, які думали по-іншому, викидали з роботи або переводили на менш «невралгічні» ділянки. Дехто з них, не бажаючи змиритися з атмосферою, яка склалася в ІНП, звільнилися самі, інші не змогли знайти кращої роботи, а кожен професійний історик чудово знає, як важко знайти роботу в нашій професії, – і вони надалі тримаються за посади, плекаючи власну версію кетмана [форма самоомани, описана в «Спокушеному розумі» Чеслава Мілоша. – прим. пер.] та сподіваючись на неминучий кінець урядування націоналістів з останнього десанту.

Унікум у європейському масштабі

На жаль, баланс останніх трьох років нищівний для Інституту. За кордоном, серед серйозних дослідників новітньої історії, а особливо серед близьких мені дослідників історії Голокосту, ІНП вважають осередком радикальної та ревізіоністської пропаганди, проявом чого є примітивно усвідомлювана ґлорифікація польської історії.

Звичайно, ІНП ніколи не був незалежною науковою інституцією. З самого початку він був державною установою, яка втілювала державну політику в галузі історії. Проте нового обороту ситуація набула тому, що тиск партії-держави на історію ніколи не був таким сильним і частим, як зараз, а керівництво Інституту ніколи не було до такої міри опановане ультраправими радикалами, готовими однаково охоче виконувати завдання, визначені і партійними, і урядовими чинниками.

У царині викривлення та деформації національної свідомості ІНП чинить загрозливий і серйозний вплив, який важко переоцінити, на польське суспільство. Озброєний гігантським бюджетом (400 мільйонів злотих!), Інститут став витвором, який не має аналогу в жодній іншій країні. Окрім суто освітніх починань, у яких беруть участь сотні професійних істориків, ІНП утримує в штаті відділів розслідування та люстрації близько 100 прокурорів, контролює величезну мережу архівів, займається відзначенням пам’ятних річниць і провадить власну видавничу діяльність. Вплив інституту годі й порівняти з діяльністю скромних і бідних родичів, які працюють в Словаччині чи Україні. Коротше кажучи, ІНП став унікумом у європейському масштабі, якщо не світовому.

Отож, «что делать»?

Тому давайте запропонуємо дві робочі гіпотези: по-перше, що опозиція переможе на виборах восени і, по-друге, що лідер опозиції серйозно поставиться до своєї обіцянки, даної два роки тому, і що новий уряд справді ліквідує ІНП в рамках відновлення демократичного ладу. Тоді постає запитання: що далі?

Відмова від обговорення цієї теми була би з боку нашої гільдії істориків гріховним занедбанням. Звісно, що ліквідація Інституту – інституції, яка є одним з найважливіших роботодавців у багатьох менших осередках, не є ані легким, ані приємним завданням. Відомо також, що архіви ІНП слід зберегти – державні архіви не можна знову піддавати такій брутальній операції, як 20 років тому, під час створення ІНП, коли з ресурсів Головної дирекції державних архівів, з порушенням принципу недоторканності колекцій, були вилучені кілометри папок. Слід також сумніватися в тому, що ПАН захоче прийняти в свої структури такий важкий баласт, яким мав би стати – за планом лідера опозиції – освітній підрозділ ІНП.

Понад два роки тому Інститут поглинув Раду охорони пам’яті боротьби та мучеництва, – чи не варто було б цій заслуженій інституції дати повторний шанс на самостійне життя?

Варто би також замислитися, як можна зберегти для історичних досліджень (чи для широко усвідомлених, постійно утримуваних на голодному пайку гуманітарних досліджень) принаймні частину величезного бюджету ІНП. Можливо, вдалося би переконати політиків, щоб кошти, які сьогодні частково витрачають на пропаганду та «виховання» польського суспільства у націоналістичному дусі, спрямувати на систему грантів, керовану людьми науки, університетами, грантовими установами, що сприяло би розвитку досліджень, які відбувалися би без партійного тиску на незалежних дослідників?

Перелік питань про майбутнє польської історії після ліквідації ІНП тривалий, а дискусія довкола них мусить починатися якомога швидше, – і серед професійних істориків, і серед тих, кому історія небайдужа.

Ян Ґрабовський (Jan Grabowski) – професор Оттавського університету, співзасновник і працівник Центру досліджень над Шоа євреїв Інституту філософії та соціології Польської АН

Jan Grabowski.
Imperium Pamięci Nacjonalistycznej. Co zrobić z IPN po odsunięciu PiS od władzy?
Gazeta Wyborcza, 19.01.2019
Переклав Андрій Павлишин

16.02.2019
Дякуємо: zbruc.eu

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показан. Обязательные для заполнения поля помечены *

*