Науковий комітет України оголосив війну науковому трешу.

Науковий комітет Національної ради  України з питань розвитку науки і технологій вирішив боротися проти профанації наукометричних показників, коли науковці за певну оплату публікуються в закордонних виданнях чи міжнародних конференцій, що котуються при оцінці результатів наукової роботи.

Ситуація, що склалася в українській науці є проявом відомого закону Ґудгарта, що в 1975 році узагальнив: будь-яка спостережувана статистична закономірність схильна до руйнування, як тільки на неї виявляється тиск з метою управління. Чарлз Ґудгарта виклав це правило у контексті реалізації монетарної політики у вигляді напівжартівливого відступу Ґудгарт, і широку увагу закон привернув лише після передруку статті у збірках в 1981 і 1984 роках.

Професор Ґудгарт припустив, що будь-який показник, прийнятий в якості мети, втрачає інформаційний зміст, який, як здавалося, робив його важливим. Люди змінюють свою поведінку, щоби досягти мети. Їхні реакції змінюють зв’язок між цільовим показником і метою, до якої прагнуть політики. Тобто, цільовий показник стає поганим мірилом успіху в досягненні мети, щойно його починають вважати таким.

Нацради з питань розвитку науки і технологій була утворена рішенням уряду від 5 квітня 2017 року.  

Вона має готувати пропозиції щодо формування засад державної політики у сфері наукової та науково-технічної діяльності, розвитку наукової та науково-технічної сфери, пріоритетів такого розвитку та заходів з їх реалізації, інтеграції української науки в світовий науковий та європейський дослідницький простори з урахуванням національних інтересів.

Нацрада складається з адміністративного та наукового комітетів, до кожного входять по 24 людини. Адміністративний комітет очолює міністр освіти і науки України Лілія Гриневич, науковий — академік-хімік Анатолій Білоус і складається він з 24 провідних — і небайдужих — науковців різних галузей.

Подаємо повний текст відкритого листа:

Шановні колеги!

Всі ми є свідками катастрофічно зростаючої кількості публікацій українських науковців у журналах низького рівня — так званих журналах-смітниках, чи журналах-хижаках, де за певну оплату друкуються наукові публікації сумнівної якості. Ми також спостерігаємо, як збільшилася кількість пропозицій від так званих закордонних видань, від організаторів міжнародних конференцій та міжнародних наукових стажувань, які за певну плату здійснюють відповідну послугу. Такі оголошення обіцяють публікації у виданнях Скопусу, участь у престижних  конференціях і т.п. Не треба бути детективом, щоб зрозуміти, що конференції чи видання, у яких немає обмежень за тематикою та дисциплінами, немає належного рецензування рукописів і які обіцяють швидке виконання замовлення, не можуть бути СПРАВЖНІМИ науковими виданнями чи конференціями.

Одна з причин валу недоброякісних публікацій як у вітчизняних, так і в  квазі-міжнародних виданнях,  –  це офіційні кваліфікаційні вимоги, які пов’язують  кількість публікацій із оцінкою якості роботи науковця, а також із  можливістю захисту кандидатської чи докторської дисертації. Науковий комітет готує відповідні пропозиції до МОН України та інших установ з метою реформування порядку присудження наукових ступенів та впровадження змін до порядку атестації роботи науковців.  Особлива увага буде звернена на якість публікацій. Однак, у ситуації, що склалась, важливою і навіть вирішальною має бути активна позиція самих науковців, і тому ми звертаємося до вас.

У той час, як нормальна діяльність фахівця-науковця супроводжується написанням статей, продукування публікацій сумнівної вартості зовсім не означає доброякісну роботу науковця.  Метою написання статті, звичайно, є бажання ознайомити наукову спільноту з результатами своєї роботи, а не бажання збільшити кількість публікацій. Відомо, що коли показник стає метою, він перестає бути надійним показником. Тому добрий і потрібний намір використання наукометричних показників, який вводиться сьогодні для оцінювання наукової роботи і її покращення, призводить до протилежного результату, коли він зводиться до підрахунку статей у журналах сумнівної якості. Ми всі це бачимо, ми всі про це говоримо, але настав час від розмов перейти до дій.

Уже є випадки, коли Вчені ради окремих установ рекомендують своїм працівникам уникати публікацій у журналах-смітниках, а то і впроваджують адміністративні стягнення за такі публікації. Справжній професіонал у своїй ділянці має добре відчуття того, який журнал у його галузі є смітником, а який – ні. На офіційно-бюрократичному рівні боротьба із такою практикою велась (і, мабуть, ще деякий час вестиметься) шляхом складання списків рекомендованих фахових видань, що є вимушеною тимчасовою необхідністю. Але ще важливіше на рівні громадському, на рівні вчених-фахівців і вчених-громадян бути чесними з собою і діяти за гамбурзьким рахунком. Погодьмося, що більшість із нас насправді знає, що таке нормальна фахова  наукова робота  і  чого вартий той чи інший  журнал.  Пояснюймо початківцям, де – справжнє, а де – фальшиве, питаймося поради в достойних, створюймо в нашому середовищі атмосферу нетерпимості до проявів академічної чи будь-якої іншої непорядності. Давайте будемо солідарними у тому, щоб дати бій журналам-смітникам!

Дякуємо: zbruc.eu

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показан. Обязательные для заполнения поля помечены *

*