Ницой рассказала, как боец АТО, уехав жить в США, почувствовал, что такое уважение

Об этом украинская писательница рассказала на своей странице в соцсети:

Дорогий наш Сашко Місюра, воїне з Кіровоградщини з позивним Малиш, з розміром одягу з дитячого світу і неймовірною сміливістю, завдяки якій ти став героєм, підбивши три московитських танки та потрапивши в госпіталь з численними пораненнями, перенісши 17 операцій і виживши. Дорогий хлопче, якого забрала діаспора на доліковування та так і лишила жити в себе. Як поживаєш в далекій заморській країні, славний наш боєць?

— Нормально поживаю, пані Ларисо. Згадую перше травня, коли ви забрали мене на милицях з Київського госпіталя на природу і мололи мені шашлики на м’ясорубці, бо я не мав чим їсти.

— Як Америка? Тобі там подобається?

— Ой, пані Ларисо, ви не уявляєте, як тут люблять військових! При чому всіх військових, не лише своїх. От дивіться, я ж їм ніхто. Але! Заїхали ми з дружиною в їхній магазин, купити парасолю від сонця, таку, щоб у дворі ставити. То вони, дізнавшись, що я воював, стали носитися зі мною, як з найважливішою людиною. Ви розумієте, я ж не за їхню країну воював! Але їм байдуже! Вони всіх військових боготворять. А коли вони дізналися, що я учасник українсько-російської війни і воював проти Московії, що був поранений і маю нагороди, то вони всі збіглися руку мені потиснути. Зробили нам велику знижку на ту парасолю, ледве не задарма, і подарунків надавали, я вийшов з магазину з суцільними коробками… І там уся нація так військових поважає! А діти! А школи! У них все виховання в повазі до військових, а якщо це ще й учасник бойових дій – на руках готові носити. І це відчувається всюди, куди не прийдеш. Не те що в нас: «Ми вас туда нє пасилалі». Алло, пані Ларисо, ви чуєте мене? Алло!
— Чую. Я плачу…

Дякуємо: glavnoe.ua

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показан. Обязательные для заполнения поля помечены *

*