Синоди й собори УПЦ КП та УАПЦ не мають сили для Константинополя.

Синоди та собори Української православної Церкви Київського патріархату та Української автокефальної православної Церкви не мають сили в очах Константинопольського патріархату.

Таке тлумачення подає архимандрит Кирило Говорун, коментуючи теперішній статус теперішніх українських Церков перед собором 15 грудня.

«Щодо адміністративних струкртур УПЦ КП/УАПЦ, усі канонічні Церкви, включно з Константинополем, продовжують не визнавати їх. Відповідно і рішення цих структур, як от засідання їх синодів і соборів, не мають жодної сили і легітимності в очах православного світу, у тому числі Константинополя», – наголосив боголослов у своїй нотатці у Facebook.

Кирило Говорун підкреслив, що це стосується, зокрема, і нещодавніх рішень УПЦ КП щодо процедур об‘єднавчого собору. «Скликання синодів і соборів цими Церквами після 11 жовтня є певним викликом для Константинопольської Церкви, який цю церкву ставить у незручне положення», – зазначив архимандрит.

Богослов розтлумачив, що після 11 жовтня – дня ухвалення визначальних рішень Константинополем – члени УПЦ КП/УАПЦ стали повноцінними членами Церкви Христової. Після Собору 15 грудня Київська митрополія Константинопольського патріархату, проіснувавши два місяці, припинить своє існування. «На її місці постане незалежна Українська Церква», – пояснює Кирило Говорун.

Процес трансформації із залежної митрополії на незалежну Церкву триватиме з 15 грудня до 6 січня 2019 року, коли буде затверджено новообраного предстоятеля Церкви і він отримає підписаний Томос про незалежність.

«15 грудня – останній термін, коли УПЦ КП/УАПЦ повинні нарешті визнати, що їх не існує в Україні як адміністративні структури. Спроби зберегти ці структури частково чи повністю слід розглядати як відверту розкольницьку діяльність», – наголосив архимандрит.

КРАПКИ НАД І

Напередодні об‘єднавчого собору слід пояснити, який є канонічний статус існуючих в Україні церковних структур. Для цього насамперед слід розрізняти між трьома модальностями екклезійності:

1) належність до єдиної Церкви Христової;
2) дійсність єпископських і священицьких хіротоній;
3) легітимність адміністративних структур (митрополія, патріархія тощо).

Також слід розрізняти між:
а) церковною акрівією, яка передбачає суворе застосування у церковній практиці канонів і екклезіологічних принципів;
б) церковною ікономією, яка передбачає тимчасове послаблення у застосуванні канонів і принципів.

До 11 жовтня цього року:

Константинопольський патріархат і більшість інших Помісних Православних Церков не заперечували належність членів Київського патріархату та УАПЦ (КП/УАПЦ) до Церкви Христової — за ікономією. Лише Руська Православна Церква і в останні роки УПЦ, не визнаючи хрещень в цих церквах, відмовляли їм у праві на будь-яку церковність. При цьому РПЦ, наприклад, офіційно допускає певну церковність у католиків і навіть деяких протестантів. Жодна з канонічних церков, включно із Константинополем і Москвою, ані за акрівією ані за ікономією не визнавала дійсності єпископських і священицьких хіротоній в КП/УАПЦ, а також їх адміністративні структури (патріархію і митрополію відповідно).

Щодо УПЦ: між всіма канонічними Помісними Православними Церквами існував консенсус щодо належності членів УПЦ до Церкви Христової і щодо дійсності єпископських і священицьких хіротоній в ній. Натомість не існувало консенсусу щодо легітимності її адміністративних структур. Для РПЦ та деяких інших Церков це була самоврядована митрополія із ознаками власної суб‘єктності у міжправославному полі. Для Константинополя це були лише єпархії РПЦ в Україні, які інколи, за ікономією, розглядалися як певний екклезіальний суб‘єкт. При цьому предстоятель УПЦ і за акрівією розглядався як митроплит Київський — один з єпархіальних єпископів РПЦ.

Від 11 жовтня до 15 грудня 2018 року:

Члени КП/УАПЦ стали повноцінними членами Церкви Христової — тепер за акрівією. Єпископат і духовенство цих церков були визнані дієвими — за ікономією. При цьому деякі церкви (Сербська і Польська) відмовилися визнавати відновлення сану і продовжують застосовувати до єпископату і духовенства КП/УАПЦ акрівію. Щодо адміністративних струкртур КП/УАПЦ, усі канонічні церкви, включно з Константинополем, продовжують не визнавати їх. Відповідно і рішення цих структур, як от засідання їх синодів і соборів, не мають жодної сили і легітимності в очах православного світу, у тому числі Константинополя. Це, до речі, напряму стосується нещодавніх рішень УПЦ КП щодо процедур об‘єднавчого собору. Скликання синодів і соборів цими церквами після 11 жовтня є певним викликом для Константинопольської церкви, який цю церкву ставить у незручне положення. 

Щодо УПЦ: для світового Православ‘я залишається дісними і належність членів цієї церкви до Церкви Христової, і дійсність хіротоній. Але для Константинополя знизився адміністративний статус цієї структури. УПЦ, як і раніше, розглядається як єпархії РПЦ в Україні. Але статус її предстоятеля змінився: тепер він є митрополитом Київським не за акрівією, як до 11 жовтня, а за ікономією.
За акрівією єдиною легітимною адміністративною структурою в Україні є Київська митрополія у складі Константинопольського патріархату — та сама митрополія, яку було створено у Х столітті і передано в адміністрування Москві у 1686 році. Ця митрополія у зазначений період ще поки не має свого очільника.

Після 15 грудня:

Київська митрополія Константинопольського патріархату, проіснувавши два місяці, припинить своє існування. На її місці постане незалежна українська церква. Процес трансформації із залежної митрополії на незалежну церкву триватиме з 15 грудня до 6 січня 2019 року, коли буде затверджено новообраного предстоятеля цієї церкви і він отримає підписаний Томос про незалежність — все це у Константинополі.

15 грудня — останній термін, коли КП/УАПЦ повинні нарешті визнати, що їх не існує в Україні як адміністративні структури. Спроби зберегти ці структури частково чи повністю слід розглядати як відверту розкольницьку діяльність.

Щодо УПЦ: Константинополь продовжуватиме визнавати її як Церкву Христову, а також дієвість її єпископів та священиків — як ієрархів і кліриків РПЦ в Україні. Зміниться лише ставлення до Київського митрополита. Оскільки їх не може бути двоє в одному місті, нинішній Київський митрополит УПЦ втратить свою легітимність і не буде вважатися таким ані за акрівією, ані за ікономією.
У тому випадку, коли єпископи УПЦ відмовляться визнавати рішення Константинополя, на них може чекати церковний суд у Константинополі та санкції аж до позбавлення сану. У першу чергу це чекає на тих, хто займається дефамацією Константинопольської церкви в образливих формах. У такому разі вони, як колись представники КП/УАПЦ, перестануть вважатися дієвими православними ієрархами.

Як і у випадку з КП/УАПЦ, синодальні чи соборні рішення яких Константинополь не визнає, після 11 жовтня, а особливо після 15 грудня будь-які синодальні чи соборні рішення УПЦ втрачають силу і значення для Константинополя. Тому, якщо якісь єпископи УПЦ будуть позбавлені своїх єпархій чи навіть сану внаслідок участі у об‘єднавчому соборі 15 грудня чи пізніше через перехід до об‘єднаної церкви, ці рішення не матимуть для Константинополя жодної сили. Те саме стосується і заборон від єпархіальних архієреїв щодо духовенства УПЦ. Це можна вважати офіційною позицією Константинопольської Церкви.

13.12.2018
Дякуємо: zbruc.eu

(Visited 1 times, 1 visits today)

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показан. Обязательные для заполнения поля помечены *

*