Україна — моя пасія

Україна увійшла в моє життя завдяки, ясна річ, зустрічі з редактором Єжи Ґедройцем і спіткання з паризькою «Культурою».

В Парижі я мешкала від 1983 року. Я працювала там кореспонденткою польської редакції радіо Deutschlandfunk. В 1986 році я взяла інтерв’ю в редактора Єжи Ґедройця та в кількох осіб з кола «Культури». Пізніше, під час роботи над книжкою «Була раз «Культура». Розмови з Софією Герц» (Люблін 1994), я розпочала навчання III переддокторантського циклу в паризькому Institut National des Langues et Civilisations Orientales (INALCO), де я писала про концепцію УЛБ (Україна-Литва-Білорусь). Чому зі всього доробку «Культури» я вибрала саме її? До цього дня не знаю. Ірраціональний вибір – як і мої слова, що їх висловила в кінці восьмидесятих років під час однієї з розмов в Парижі: я тоді заявила, що хотіла би вивчити українську мову, просто так, для себе. Тоді не йшлося про жодне використання знання української мови. Впевнена, що в ПНР я ніколи не чула цієї мови, бо навіть фільми «Білий птах з чорною ознакою» Юрія Ілієнка, чи «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова я бачила всього лиш по телебаченню, в значить — з польським дубляжем. Навчання в INALCO і робота над дипломом, читання «Культури», «Історичних зошитів», розмови з Редактором (у першій половині дев’яностих років я бувала в Мезон-Лаффітт щотижня), розбудили в мені справжню пасію — українську.

Після повернення до Польщі в 1996 році Україна наповнила моє життя! Спочатку на своїй «українській дорозі» я зустріла польських українців, національну меншину з трагічною історією. Була вона травмована акцією «Вісла» і остаточним вирішенням українського питання в Польщі. Українці були приречені на цілковиту полонізацію і за часів ПНР були під наглядом.

Потім я взнала Яцка Куроня. Контакт і співпраця з Куронем надали моєму ставленню до України і українців (в тому числі і до української спільноти в Польщі) напрям, якому стараюся залишитися вірною донині: передусім розуміти, не засуджувати, бути солідарною, бачити передусім колоду у власному оці…

Відкриття України та українців, велике захоплення цією країною і народом — це перш за все зустрічі з людьми та пізнавання історії і культури. Я мала величезне щастя, бо було мені дано розмовляти, товаришувати з людьми з дуже різних середовищ: інтелектуалів, письменників, науковців, журналістів, учасників української історії XX століття, вояків УПА і дисидентів. Контактування з живими ще українськими дисидентами, а через спогади і читання також і з тими, які вже відійшли, стало одним з моїх найважливіших українських «зустрічей». На превеликий жаль, це далі ще маловідома і цілком недооцінена в Польщі сторінка трагічної і разом з тим прекрасної української історії. Історія вільних людей, нескорених, які за кинутий радянському режиму виклик, за боротьбу за право на самовизначення українців, за право на власну культуру і мову, а також за право на свободу нас всіх заплатили величезну — а частина з них найвищу — ціну. Українські політичні в’язні в Радянському Союзі отримували найвищі вироки, а багато з них було людьми європейської культури, поетами, письменниками, перекладачами, знавцями світової поезії, філософії, літератури. Завдяки їх долі я усвідомила вражаючу трагедію української інтелігенції, творців, письменників, національно-визвольних діячів. Бо ж було це наступне після «українського відродження» двадцятих і тридцятих років покоління, знищене більшовизмом і радянським комунізмом. Як нагадувала Оксана Забужко в розмовах зі мною в «Українському палімпсесті» (Вроцлав 2013), радянські служби про таких українців говорили: їх треба знищити так, щоб не було «базы роста», щоб не було свідомих своєї національної ідентичності і культурної самобутності українців.

А все ж, «базы роста» не вдалося знищити нікому! Українці, яких мало не бути, – є! Мають свою державу, свою прекрасну культуру! А їх дух непокори, свободи звучить в кожному поколінні! «Небесна сотня» полеглих під час Революції гідності, мільйони людей протягом двох місяців на морозі на київському Майдані і на багатьох майданах в Україні на захист свободи, на захист фундаментальних цінностей європейська цивілізація; тисячі добровольців і потім солдат, що воюють і гинуть на сході України у боротьбі з тим же агресором на захист цілісності власної країни, але й на захист також і Польщі та Європи. Це є Україна! 6 мільйонів активних волонтерів у всіх регіонах – це теж нинішня Україна! Україна прекрасних людей – з тим лиш, що сьогодні в Польщі ми не хочемо цього бачити і розуміти.

Iza Chruślińska
Ukraina – moja pasja
Nowa Europa Wschodnia 2/2018
Переклад О.Д.

Дякуємо: zbruc.eu

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показан. Обязательные для заполнения поля помечены *

*