Українські романтики за кордоном

Dakh Daughters: промоція України та її культури закордоном

«Привіт. Я ведучий сьогоднішньої програми. Розкажіть мені більше про себе, про свою музику, те, що могло би вас характеризувати», – так Мікко фон Гертцен звертається до Соломії Мельник напередодні виступу Dakh Daughters на фінському фестивалі Helsingin juhlaviikkot, який відбувся наприкінці серпня. Під час короткої а-ля світської розмови рок-музикант згадує про свій виступ у Донецьку перед розпадом Союзу і пропонує компромісний варіант назви нашої столиці – не Kiev чи Kyiv, а, суто фінською – Kiova.

Dakh Daughters, переломним моментом для яких стали майданівські барикади, мають чіткі меседжі і не втомлюються їх повторювати під час частих гастрольних і фестивальних виступів. «Культурна дипломатія – це наш фронт, а мистецтво – наша зброя. Ми сповідуємо зашкалюючий романтизм, без якого не можемо існувати», – коротко підсумовує Соломія ідейний бекграунд їхніх закордонних турне. 

Я намагаюся зрозуміти, чим дівчата беруть закордонну публіку. У чому секрет їхнього успіху? Ок, вдома до слухачів промовляють тексти, на генетичному рівні резонує багатоголосий спів. А за кордоном?

– Як ви формуєте програму виступу? Чи є різниця між програмами в Україні та поза?

– Вона майже не різниться. У Фінляндію, де ми вперше, привезли нашу класичну програму «Рози», з якою від’їздили уже багато турів – як за кордоном, так і в Україні. Оскільки у нас є титри (переклад англійською українських текстів. – Ред.), ми можемо собі дозволити грати все, що захочемо, – пояснює Наталка Галаневич.

Поїздки на гастролі і міжнародні фестивалі – для них природній стан. Франція, Нідерланди, Польща, Швейцарія, Португалія, Словаччина, Німеччина, Норвегія, Австрія, Словенія. І кожний закордонний виступ відбруньковує кілька нових – неспростовний показник успіху і якості пропонованого продукту. Прокатавшись по Європі, уже із січня Dakh Daughters збираються у американо-канадський тур.

«Вони виключно оригінальні – міксуючи класичний мінімалізм із пристрасним українським фольком та дрібкою ”фрік кабаре”, поданого з енергією панку», – писав ще у 2014 про «Дочок» The Guardian, називаючи їх героями революції Майдану. «Політичний психофолк», «загрозливий і революційний», такий, що «приголомшує» – це вже враження від музичного оглядача поважної фінської газети Helsingin Sanomat у 2018 році.

Хоча субтитри не пояснюють, чиїми словами промовляють Dakh Daughters – авторство чи то Кіплінга, чи Жадана не зазначене – проте відеографіка спрацьовує як універсальна мова: тут і королева Анна Київська, і химери Босха, і гармата танка, націлена на зал, і провокативні шахтарі у балетних пачках Арсена Савадова, а ще дещиця автентики – етнічні строї і геометричні узори. Щоби налагодити емоційний зв’язок із іноземним слухачем, перед кожним виступом вивчається кілька фраз місцевою мовою. «Moikka Helsinki! Ми привезли із України красу і свободу, мир, любов і рок-н-рол», – звертається зі сцени експресивна Таня Гаврилюк і дякує глядачам за теплий прийом: «Kiitos rakkaat ystävät». Helsingin Sanomat сприймає слова про мир і свободу як «гірку іронію про країну, яку перевернула революція і почикрижила Росія».  

– У вас є меседжі, які ви промовляєте до закордонної аудиторії? – уточнюю у дівчат.

– Так. Наприклад, на пісню «Моє море» ми завжди звертаємося до людей і розповідаємо про що вона: про море, про Крим, – каже Таня. – Цей момент набуває трошки політичного контексту, хоча він більше громадський. А ще зараз надзвичайно актуальний меседж – про величезну трагедію Олега Сенцова і усіх українських в’язнів, заручників у Російський Федерації. І концерт у Гельсінкі не є виключенням.

 

Дійсно, наприкінці останньої пісні про море на екрані з’явився напис Save Oleg Sentsov & Ukrainian political prisoners in Russia. У руках «Дочки» тримали жовто-блакитний прапор. «Нас часто питають: а чому ви прапор показуєте, що ви цим хочете сказати? З точки зору громадянської позиції для нас важливо сказати – що ось таке відбувається», – пояснює Соломія.

– Чи отримували ви відгуки на свої заяви?

– Була ось така реакція директорки фестивалю Dźwięki Słów у Любліні, після того, як Олег почав голодувати. Вона зі сльозами на очах говорила: «Це все кремлівська пропаганда, що поляки і українці не дружать. Не вірте, ми з вами, ми вас підтримуємо», – переказує Наталка Галаневич.

– Коли ми розповідаємо про Крим у пісні «Моє море», то запитуємо: ви розумієте, що ми маємо на увазі? І публіка кричить: yes! Є такі випадки, коли підходять після концерту і кажуть: ми знаємо, що у вас відбувається, тримайтеся; і ваша громадська позиція – це кул, – додає Соломія.  

Хоча не всі ставляться з розумінням. Дівчата згадують давній інцидент у Росії, коли вони вийшли під час виступу із прапором. Так само несприйняття – але з інших причин – буває і в демократичних країнах. У Німеччині є фестиваль Fusion, його роблять добрі щасливі хіппі. Організатори фестивалю підійшли і попросили: у нас, будь ласка, без прапорів – така концепція фестивалю, але ви можете сказати все, що хочете, зі сцени, – пояснює Галаневич. – У Європі становлення нації відбулося давно, і тому це питання не таке актуальне. Ми трохи в різних площинах. 

У випадку з фінами «промовила» упізнавана (з часів анексії Союзом Карелії) історія у пісні «Візьми» на вірш Жадана: «Найзворушливішою була тема біженців, коли звучали вказівки: просто візьміть найважливіші речі – тільки те, що можете донести в руках. І при цьому десь на фоні звучить всім знайомий хіт «Кісс» Was Made for Lovin’ You». «Спочатку холодна аудиторія під кінець вечора розігрілась до кипіння. Скінчився виступ вимогою до Росії звільнити Олега Сенцова, який голодує вже понад 100 діб, та інших українських політичних в’язнів», – так закінчується фінська стаття про українок, чий виступ заповнив фестивальний намет на 1500 глядачів, серед яких були відомі фіни, наприклад, Софі Оксанен, авторка прози про травматичний спадок радянського минулого.

Підкорення міжнародних майданчиків у Dakh Daughters відбувається невимушено і… природньо.            

– Ми почали їздити за кордон із театром «Дах» ще задовго до того, як створили гурт, – уточнює Таня. – Тому гастролі для нас не є чимсь новим. Як і позиція. За останні п’ять років Україна пережила неймовірні події і зміни: починаючи від Революції Гідності, і тоді ця сумна анексія Криму, і тоді ця трагічна війна на Донбасі. Безумовно, це все має відгук у творчості. Наша концепція полягає в тому, що митець надзвичайно пов’язаний із цим всім. І що в нього болить, і від чого він радіє, що викликає в нього найщиріші почуття, – про те він і говорить своїм глядачам. Але у нас не було такого штучного пріоритету – презентація за кордоном. Презентація всередині країни не менш важлива.

Міжнародний старт «Дочкам» дала їхня альма матер: перший концерт відбувся у «Даху», а другий – вже у Парижі. Таня Гаврилюк говорить про надзвичайний франкофонний зв’язок, який уже втілився у кілька копроектів: виставу «Антігона» (режисерка Люсі Береловіч, Руслана Хазіпова – Антігона, решта – античний хор) і виставу Terabak de Kyiv (режисер Стефан Рікордель), що міксує цирк, музику, драму, кабаре, стендап. З нового – панк-опера Air (зараз йдуть переговори про її запис і потенційні гастролі Францією та іншими франкомовними країнами, а також можливість зробити програму «Рози» у супроводі люксембурзького симфонічного оркестру).  

– Тут важливо додати, що велику роль зіграла наша поїздка на WOMEX (World Music Expo – програма підтримки і розвитку світової музики. – Ред.) у 2017 році. Це великий шоукейс світового рівня, який щороку проходить у іншій країні. Туди з’їжджаються групи і менеджери з усього світу – як на базар, приїжджають і відбирають ті гурти, яких хотіли би запросити. Нами «торгувала» Ірина Горбань, наш і DakhaBrakha менеджер. І після цього фестивалю дійсно з’явилося багато запрошень. Ще ми були на подібному заході у Нідерландах – фестиваль Eurosonic.

Наприкінці ми розбираємо ще один стереотип – що не обов’язково на виступи українських музикантів ходять виключно чи переважно представники української діаспори. «У Франції – більше французів, аніж українців. На міжнародних фестивалях також. Часто українці навіть не знають про наш виступ. Тобто ми завжди зустрічаємося з таким глобальним гостем планетарного масштабу. Дуже цікаво бути в різних країнах з різними глядачами і мислити себе глобально в рамках планети», – підводить підсумок cказаного Таня, виконавиця надривного перформенсу Oh God на лірику Чарльза Буковскі.

 Автор вдячна Анні Шевченко за переклад із фінською статті у Helsingin Sanomat.

19.09.2018
Дякуємо: zbruc.eu

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показан. Обязательные для заполнения поля помечены *

*