Зима демократії

Демократичні режими вже не прогресують за межами своїх історичних домівок. І це велике розчарування, якщо ми згадаємо надію, породжену розвалом Радянського Союзу. Також це кончина гіпотези, що пов’язувала економічний розвиток з громадянськими свободами. Й нарешті, свідчення краху ілюзії, яка вбачала в Інтернеті руйнівника будь-якого деспотизму. Якщо добре подумати, то, схоже, підвалинами будь-якої демократії є культура народів, їхня історія, а не темп росту економіки чи кількість смартфонів. Для наївних оптимістів, до яких я ніколи не належав, контраргумент тижня йде з Китаю: нині діючий президент Сі Цзіньпін видав комуністичній партії припис необмежено продовжити його мандат, який конституція раніше обмежувала 10 роками. Ми маємо диктатора, який вирішив будь-що вмерти на своєму ложі, і який матиме прибічників в Азії – на здивування західників. Чим успішніше розвивається китайська економіка, тим агресивнішою і націоналістичнішою стає офіційна ідеологія і тим більше відступають громадянські свободи; соціальні мережі, аж ніяк не сприяючи свободі слова, дозволяють контролювати поведінку окремих людей і поширювати пропаганду режиму.

Ситуація на сусідніх Філіппінах – із президентом-популістом, що не поважає власну конституцію, – також непокоїть. Південна Корея, яку тривалий час хвалили як взірець вдалого переходу до демократії, також не перестає турбувати. Президента, термін повноважень якої завершувався, скинули не в результаті виборів, а при допомозі організованих вуличних маніфестацій, а нині діючий президент вимагає від сервільних суддів, аби всіх його попередників звинуватили і, якщо можливо, ув’язнили. Південна Корея потроху входить в оту нову політичну категорію, яку дехто означує як «неліберальну демократію»: так, при ній голосують, але це все. Неліберальна демократія здається мені цікавим оксимороном, бо демократія передусім визначається обмеженнями влади і правами опозиції; таким чином, демократія не може бути неліберальною. Ми присутні радше при відродженні такого собі різновиду фашизму муссолінівського чи пероністського штибу.

З іншого боку, Китай 1930-х із президентом Чан Кайші ототожнював себе з європейським фашизмом. Тож Сі Цзіньпін не запроваджує нічого нового і більше зобов’язаний Чан Кайші, ніж Мао Цзедуну. Мао був марксистом, Сі ним не є. Я додав би ще історичне і зовсім не наукове спостереження: Сі Цзіньпін високий, тоді як фашистські лідери мали спільну рису – низький зріст. Муссоліні, Гітлер, Перон і їхній прародитель Бонапарт були коротунами.

Польща та Угорщина, близькі до місць народження історичного фашизму, на даний момент настільки віддалилися від норм Європейської Унії, що виникає питання, як вони зможуть в ній зоставатися. Чи не є ця внутрішня ідеологічна розбіжність більшою загрозою для Європи, ніж Брекзит? Віктор Орбан в Угорщині і Ярослав Качинський в Польщі є самим по собі запереченням основоположних цінностей Європейської Унії. Доки вона буде субсидувати ці дві країни, уповноважуючи їх подавляти свою опозицію, правову державу, свободу слова і навіть свободу самостійно мислити, якщо я дотримуватимусь польського закону, який забороняє згадувати Голокост?

Південна Америка, якій фашизм не є чимось чужим, залишається вірною своїй історії і вже сторіччя хитається між вождизмом, олігархією і більш чи менш популістською демократією. Щойно Аргентина стабілізується, як Бразилія дестабілізується, щойно Колумбія демократизується, як Венесуела вертається до деспотизму. Континент як такий – це гра з нульовою сумою, за винятком доброго прикладу Чилі, де праві та ліві чергуються при владі вже без тертя.

Також в Африці тягар історії превалює над будь-яким іншим поясненням. Як пише сенегальський філософ Сулейман Башир Діянь, в Африці неможливо звести кожного до абстрактного індивіда, як цього вимагає ліберальна демократія європейського взірця; кожен африканець є також членом етносу, племені, общини. А позаяк жоден африканець не збігається з одним лише етносом, потрібно було б вигадати такий політичний режим, який би уможливив мирне й демократичне життя між громадянами, які одночасно є громадянами держави та етносу. Африка усе ще далека від цього. Тому в Південній Африці, де президентство Джейкоба Зуми нещодавно зазнало краху, підкреслювалася його корумпованість, але не надто наголошувалося на тому, що він був зулусом в країні, де більшість становлять коса.

Мені дорікатимуть, якщо я не закінчу цю мандрівку світом в США. Що ж, Батьки-засновники, які сподівалися, що їхня конституція 1789 р. зможе пережити президента-тирана, схоже, виграли свою ставку. Трамп залишається Гуллівером, зв’язаним тисячею інструкцій, судами, штатами і мас-медіа. Вирішальним доказом демократії є можливість говорити, що король голий, коли він голий. Ми на Заході маємо цей привілей, йому нічого не загрожує. Поза Заходом казати правду, іронізувати над владою залишається небезпечним заняттям. Оскільки нам дозволено насміхатися над сильними цього світу, нашим обов’язком є користуватися цим привілеєм у хвіст і гриву. Будьмо непоштивими.

Guy Sorman
La democracia en invierno
ABC 05.03.2018
Зреферувала Галина Грабовська

Дякуємо: zbruc.eu

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показан. Обязательные для заполнения поля помечены *

*